Після "бронзового" фінішу Віти Семеренко українці ще довго не могли повірити своєму щастю. Спортсменка дивилася на табло, не вірячи очам і витираючи сльози, а головний тренер Василь Карленко стрибав від радості на вогневому рубежі.

Коли перші емоції трохи вляглися, з Вітою поспілкувався журналіст.

- Це ваша перша особиста медаль на чемпіонаті світу. Що вона означає для вас особисто і для України?

- Я дуже рада своєму сьогоднішнього виступу. Велике спасибі Оксані Хвостенко за те, що подарувала мені можливість виступити в цій гонці. Я дуже сильно засмутилася, коли тренери мені сказали, що я сьогодні не побіжу, але Оксана потім поскаржилася на своє самопочуття і поступилася мені місцем в складі. Після цього я вже відчула внутрішнє напруження і бажання скористатися цим шансом. Але перед стартом я зібралася зі своїми думками і показала все, на що здатна. 

- Ви стартували під досить пізнім 82-м номером. Не хвилювалися, що пізній старт перешкодить вам боротися за нагороди або, навпаки, були раді, що будете володіти всією повнотою інформації по гонці?

- До старту я дуже переживала через пізній номери, бо не люблю чекати. Але в ході гонки він мені тільки допомагав, так як тренери повідомляли мені повну інформацію про всі моїх суперниць.

- У який момент ви зрозуміли, що можете виграти бронзу?

- На останньому рубежі я зрозуміла, що можу стати однією з кращих, але, на жаль, не впоралася зі стрільбою. Слава богу, що у мене було тільки два промахи. Це сталося від хвилювання: не могла повірити, що йду на такий високий результат.

- Коли сталися ці промахи, не було відчуття досади, що ось медаль вислизає і ви вже нічого не зможете змінити?

- Було дуже прикро. Коли я прийшла на останній рубіж, не знаю, що сталося, але я майже нічого не бачила. Я зробила промах першим же пострілом, потім потрапила, а потім промахнулася знову, сказала про себе: "Боженько, допоможи мені, будь ласка, залишитися сьогодні в трійці". Напевно, він почув мої слова. Думаю, це найкраща гонка в моєму житті.

- Ви чули, як російські вболівальники кричали вам після фінішу "Молодець!"?

- Спасибі їм велике. Вони мене і протягом усього останнього кола підтримували на трасі. Моє завдання було лише впоратися з Надією Скардіно, хоча було трохи сумно, що я забираю у неї медаль, але це спорт, і нічого тут не поробиш.

- Ви з нею дружите?

- Так. Вона привітала мене, але з невеликою образою. Я розумію її чудово, тому що теж два роки поспіль я двічі залишалася четвертою. Сподіваюся, Наді ще пощастить.

- Особиста бронза дорожче естафетного срібла, яке ви виграли в Естерсунді?

- Будь-яка медаль на чемпіонаті світу для мене велика радість. Більш того, естафетна гонка - це моє все. Коли я отримала штрафне коло в змішаній естафеті, сильно переживала, що підвела команду. А в особистій гонці ти сам за себе, тут відповідальність менше.

- На ваш погляд, що відбувається з російської збірної в цьому сезоні?

- Думаю, вони відчувають тиск, занадто сильно хочуть перемог, через що не справляються з емоціями. Треба просто вийти, розслабитися і зробити все як на тренуванні. Сьогодні я всю дистанцію йшла, ні про що не думаючи, як на тренуванні.

- На стрільбищі вам сильно заважав вітер?

- Мені сьогодні з вітром дуже пощастило. Ні на одному рубежі у мене не було проблем з вітром: що на "лежанні", що на "стійці". Можна сказати, був майже штиль. Помилку я допустила через те, що саме почала думати про хороший результат. 

- Цього року ви привезли золото з Універсіади і з чемпіонату Європи, у вас є особиста медаль тут. Вже можете сказати, що сезон у вас вдався, або розраховуєте ще на медаль в естафеті?

 
- В естафеті ми однозначно будемо боротися за медалі. Не буду хвалитися, але я впевнена, що у нас все вийде.